Грецьке видання TA NEA: Жінки, які відбудують Україну

Як і під час Другої світової війни, коли чоловіки воюють на фронті, жінки все частіше займають позиції, які раніше вважалися суто "чоловічими".

Через російське вторгнення в Україну майже мільйон чоловіків перебуває на фронті або зайнятий у сферах, пов’язаних із війною. Деякі також виїхали за кордон. Це призвело до гострого дефіциту робочої сили у багатьох сферах, особливо в будівництві, яке майже повністю залишилося без працівників.

Ця нестача змушує жінок братися за роботу, яка раніше вважалася "не для них", наприклад, водіїв вантажівок або операторів важкої техніки. Причини, через які жінки йдуть у ці професії, зокрема економічні, адже зарплати у таких галузях значно вищі, ніж у більш звичних сферах, але також і бажання зробити свій внесок у відновлення країни.

"Ми відбудуємо Україну після війни", — заявляють жінки, які беруть участь у спеціальній програмі навчання операторів важкої будівельної техніки.

"Спочатку деякі чоловіки сміялися з цієї ідеї, але побачивши, як дівчата працюють нарівні з ними, припинили це робити", — каже Юлія Скічко, власниця компанії з оренди будівельної техніки і ініціаторка програми. За її словами, створення програми було продиктоване потребами ринку, які стають дедалі гострішими.

"Після початку російського вторгнення ми зрозуміли, що чоловіків буде все менше. Але ж будівельна техніка сама не працює — вона основа будівництва. Тож поки наші хлопці навчаються воювати, ми вчимося підтримувати тил", — розповідає Скічко.

Програма триває дев’ять тижнів, шість із яких передбачають практичне навчання на будівельних майданчиках. Курси проходять у Немішаївському технологічному коледжі, розташованому неподалік від постраждалої Бучі.

Деякі випускниці вже знайшли роботу в будівельних компаніях. Спочатку їх зустрічали з недовірою, але тепер, через гостру потребу в працівниках, питання гендеру вже не стоїть так гостро. Організатори зазначають, що жінки часто більш старанні й уважні в роботі з технікою, хоча їм потрібен час, щоб подолати страх перед машинами вагою до 10 тонн.

"Нестача кадрів у будівництві перевищує 50%", — підкреслює Скічко. "Ми вже бачимо жінок, які працюють штукатурами, плиточниками, зварниками".

Під час нашого візиту до навчального центру в Немішаєвому, Тетяна Сибіль вчиться керувати грейдером. Вона риє ями та знову їх засипає. Виконує свою роботу з великою увагою та старанністю і, схоже, у неї це добре виходить, попри те, що практичні заняття почалися лише кілька днів тому. Вона має 16-річного сина і каже, що головна причина її участі в цій програмі — забезпечення фінансової підтримки сім’ї.

«Хоча моя остання робота була в школі, загалом я працювала на посадах, де було багато чоловіків, тому це не здається мені чимось незвичним. Я знайшла цю програму навчання через оголошення і відразу подзвонила чоловікові, щоб дізнатися його думку. Він сказав: “Добре, якщо тобі подобається, роби це”», — розповідає 45-річна Тетяна Сибіль, яка зараз навчається, щоб працювати в будівельній сфері.

Анастасія Біленко працювала на різних посадах, останньою її роботою перед початком великої війни була робота в олійній фабриці. Вона виїхала за кордон на початку вторгнення, але повернулася, бо «хотіла бути вдома». Має двох маленьких доньок.

«Одного разу моя семирічна донька підійшла до мене і сказала: “Мамо, я не знаю, ким хочу бути в житті”, і я їй відповіла, що і я у свої 28 років також цього не знаю», — сміється Анастасія.

Вона родом із Запорізької області, і її село майже повністю зруйноване російськими обстрілами.

«Болісно це бачити, майже нічого не залишилося від мого рідного місця. Я побачила рекламу цієї програми навчання і надихнулася. Сказала собі, що повернуся і після закінчення війни відбудую свій край власними руками. Це найважливіша причина, чому я почала це навчання», — розповідає 28-річна жінка для видання TA NEA.